|
Челентано i не здогадується, наскiльки популярне в Українi його прiзвище
Бренд -- це прорахунок плюс iнтуїцiя
Про що думають українцi, коли чують "Челентано"? Звiсно про пiцу. ПiцуМарка Зархiна. Його вiдомому бренду тiльки 5 рокiв.
Проте за цей невеличкий промiжок часу молодий пiдприємець досягнув унiкального результату, створивши в Українi мережу харчування, яка нараховує сьогоднi 77 закладiв i в якiй працює понад двi тисячi чоловiк! Хто сьогоднi не знає "Пiци Челентано", так це сам Челентано.
"До пiци я прийшов математично"
-- Як так сталося, що спочатку саме в пiдкреслено-українському Львовi, а потiм i по всiй Українi успiх завоювала така чужорiдна для нас страва, як пiца та ще й iз зовсiм неукраїнською назвою -- Челентано?
-- Тут спрацював вiдомий комплекс провiнцiала. А загалом до пiци я прийшов математично. Адже я дуже далекий вiд громадського харчування.
Моя початкова освiта -- радiоiнженер, спецiальнiсть -- системотехнiка. Тому пiцу вираховували таким чином: потрiбен досить технологiчний продукт, який може бути виготовлений у великiй кiлькостi i який при цьому матиме високу якiсть. Ми думали про рiзнi варiанти, починаючи
вiд стандартних гамбургерiв i закiнчуючи китайськими стравами. I зупинилися на пiцi. Не тому, що ми її прихильники, а тому що настав час запускати саме цей продукт. Тобто рiшення було прорахованим. Звiсно, не йдеться про якiсь формули, адже велике значення має iнтуїцiя.
Чому нас вважають успiшною фiрмою?
Бо ми один з методiв бiзнесу -- франчайзинг зробили корисним для наших клiєнтiв та операторiв. Тому за п'ять рокiв, не беручи кредитiв, не вкладаючи власних коштiв, за
рахунок внутнiшнiх iнвестицiй українських громадян, якi прийшли до нас i сказали: "Ми хочемо iнвестувати, дайте нам систему", ми маємо хороший результат. Крiм того ми надаємо дуже м'якi умови для розвитку наших операторiв i тому швидко розвиваємося. Тобто, заробляємо значно менше, нiж могли б заробляти, але за рахунок цього дуже потужно розширюємо нашу мережу. I те, що ми за п'ять рокiв розвернулися на всiй Українi багато про що говорить.
-- А зовнiшнiй вигляд ваших закладiв швидкого харчування ви також прорахували?
-- Те, що я бачив в українських закладах харчування -- стандартна дубова барна стойка, польський iнтер'єр, євроремонт, офiснi жалюзi -- наштовхнуло мене на думку зробити у Львовi щось таке, щоб вiдрiзнялося вiд цього. Не за принципом: усi так, а я навпаки! Я абстрагувався
вiд того, що робиться i просто уявив собi заклад, в який я би пiшов сам, а також людей, яких би хотiв залучити до справи. Iнтер'єри в наших закладах дуже еклектичнi. Ми вiдразу розраховували на iнтелiгентну молоду аудиторiю середнього класу. Але наші заклади
дуже демократичні, тому до них легко заходять люди, у гаманцях яких обмаль грошей.
-- Це правда, що "Пiцу Челентано" ви придумали разом iз вiдомим бардом Гарiком Кричевським? Цiкаво, що з цього приводу сказав би сам Челентано, адже ви використовуєте його iм'я?
-- Так, ми iз Гаріком старi друзi. Якось сидiли i думали, що нам голим-босим робити, на якi грошi жити. Дiлилися досвiдом, бо i Гарiк, i я багато чого бачили у свiтi. Назва "Челентано" прийшла до його голови. Я хотiв назвати свiй заклад якось примiтивно, на зразок "Раз, два, три". А вiн каже: "Назви "Челенатно". Ну що ж, давай! Це було досить авантюрно. А уявити, що колись із цього розвинеться мережа з майже 80 пiдприємств, було просто неможливо.
Щодо Челентано, то з точки зору закону ми не використовуємо його iменi. Прiзвище Челентано є досить розповсюдженим в Iталiї. Зрозумiло, що воно асоцiюється з iменем Андрiано Челентано. Але я наведу такий приклад. Коли показували фiльм за участю цього
актора, то я звернув увагу своєї тодi 12-рiчної дочки, що це i є Челентано -- вiдомий спiвак та актор. А вона запитала: "А його що, назвали так на честь нашої пiцерiї"? Так що зараз я не думаю, що серед молодi слово "Челентано" асоцiюється саме з цiєю людиною.
Хiба що серед тих, кому за 35. А для молодих людей -- це вiдсторонена назва. Це не вiн, не його iм'я заохочує приходити у пiцерiї людей, а сама система.
„Менi подобається бавитися з еклектикою”
-- Чи впливають вашi особистi смаки на меню? Це з вашої легкої руки українська картопля раптом стала мексиканською?
-- Мої смаки на фiрмовi страви майже не впливають, бо я не прихильник пiци, не прихильник свинних ребер, якi пропонують в "Картоплянiй хатi" та й картоплю не дуже їм. Бiльше люблю рибу, морепродукти. Ми пропонуємо те, що хочуть отримати люди. Не виходимо з того, що якщо це пiца, то така, як в Iталiї, якщо чiлi, то це має бути така ж густа страва, як у Мексицi. Ми додаємо еклектику, робимо експерименти, головне, щоб страви були близькi й адаптованi до нашого клiєнта.
Насправдi як з'явилася "Картопляна хата"? Ми хотiли створити щось близьке нашому споживачу за продуктами. Такими є м'ясо i картопля.
На них наклали мексиканське забарвлення... i все. Єдине, що найбiльш наближається у нас до мексиканського -- це страва "Чiлi".
Вона була визнана в Києвi найкращим чiлi серед усiх закладiв, навiть серед мексиканських ресторанiв високого гатунку. Усе iнше -- еклектичне.
Але як би варили, наприклад, у тiй же Мексицi наш борщ? Трошки по-iншому, нiж у нас. Головне, щоб люди вiдчули якусь атмосферу.
Тут скорше гра.
Менi подобається бавитися з еклектикою. I менi здається, що нашi вiдвiдувачi також вiдчувають цю забавку: бабця Кончiта, ковбої, iндiанцi... По сутi Мексики це взагалi не дуже стосується.
-- Чи часто ви просто так заходите до своїх пiцерiй?
-- На жаль, не дуже часто. I якраз на днях ми це обговорювали з колегами. Вирiшили, що нам треба просто попрацювати разом iз людьми. Стати, одягнути їх майки i попрацювати. Бо ми стали вже такими начальниками, настiльки вiддалилися вiд тих людей, якi заробляють
для нас грошi... Тому вважаю, що треба i частiше заходити туди, i проводити там час. Тим бiльше, що ми готуємо серйознi змiни в роботi з персоналом, бо не дуже задоволенi тим, як наш персонал обслуговує кiлєнтiв i як ми працюємо з нашим персоналом. Єдине, хочу сказати,
що ми вважаємо цих людей не просто найманими працiвниками, а партнерами по роботi. Тому намагаємося вправаджувати партерськi стосунки.
-- Хiба не ви всiм керуєте?
-- Боже, хорони! Я навпаки все роблю для того, щоб всiм не керувати. Я не дуже люблю керувати. Скорiше координацiя -- це так. Ми намагаємося створювати пiдприємства, якi б були самодостатнiми, щоб вони самостiйно працювали в рамках стандартiв, маркетингових програм. Наш офiс працює для пiдтримки цих пiдприємств, а не для керування ними. Але коли вводиться щось нове, то деякий час потрiбнi якiсь управлiнськi функцiї. Тут є багато менеджерських та
економiчних проблем. Навiть невеличкi змiни тягнуть за собою в пiдприємствах, якi устоялися, проблеми. Однак я намагаюся менше управляти, бiльше довiряти людям.
„Iдеї приходять не пiд час роботи”
-- Однак з потенцiйними партнерами-операторами, звiсно, в першу чергу знайомитесь ви. Маючи величезний досвiд такого партнерства, якi б ви дали рекомендацiї початкiвцям, якi хочуть спробувати франчайзинг?
-- Я спостерiгаю таку ситуацiю, коли франчайзингом хочуть займатися всi, і до того ж розвивати невдалi системи. Франчайзинг -- це не метод для розвитку невдалого бiзнесу. Спочатку треба створити бiзнес, в якому б його власник був абсолютно впевненим, був би переконаний,
що цей бiзнес пiдтримається клiєнтами, що вiн працює на досить великий прошарок населення i працюватиме достатньо тривалий час.
Це впевненiсть у своєму продуктi. Бо бiзнес -- це скорше iнтелектуальний витвір, на базi якого йде подальший розвиток. А дуже багато людей ще не переконавшись у тому, що його бiзнес
успiшний, одразу думають про розвиток за системою франчайзингу. У такому разi вони гарантовано зайдуть у тупiк.
Друга проблема: початкiвцями ставляться дуже високi франчайзинговi ставки. У нашiй країнi з ментальнiстю, яка не готова до впровадження франчайзингу, досягнути таким чином успiху майже нереально. Тому потрiбно трошки коригувати свої фiнансовi апетити згiдно з реальними ситуацiями. У країнi, де майже нiхто не платить податки, великi франчайзинговi платежi також платити не будуть. Це реальнiсть.
-- А людський фактор, партнерськi стосунки? Чи можна на них у нас покладатися?
-- Про Україну часто говорять, що тут неможливо розвивати бiзнес, але я дуже вдячний усiм операторам, якi зi мною працюють. Безумовно є проблеми, але якоїсь непорядностi, серйозних проблем саме в планi розвитку франчайзингу в нас немає. Адже до нас приходять люди, яких
я в принципi не знаю. Звiсно є перша вступна розмова, ми намагаємося з'ясувати, що це за людина, якi в неї погляди, чим вона займалася, яка в неї освiта тощо. Але реально за короткий час багато чого не довiдаєшся. Людину пiзнаєш, коли з нею пропрацював вже кiлька рокiв. I або нам щастить, або в Українi дiйсно досить цивiлiзованi люди, щоб провадити такий бiзнес, як франчайзинг. Маємо дуже багато пропозицiй, якi ми просто притримуємо, бо в нас немає сил. Ми не є такою потужною компанiєю, щоб вiдразу розвиватися по всьому свiту.
А пропозицiї є i з Америки, i з Єгипту, i з Росiї, Молдавiї, Бiлорусiї.
-- Якщо ви не встигаєте за пропозицiями, то чи є у вас взагалi вiльний час? А якщо є, то чим ви тодi займаєтеся?
-- Є така цiкава фраза, яка менi iмпонує: якщо я постiйно працюю,то звiдки менi взяти час, щоб заробляти грошi? Я вважаю так: якщо людина є iдеологом якогось бiзнесу, то вона мусить думати саме про цi речi. Тому я намагаюся звiльнитися вiд оперативної роботи. У нас є досить
грамотний досвiдчений склад менеджерiв, якi займаються дуже великою кiлькiстю оперативної роботи. I в них, бiдолах, точно немає часу.
Вони їздять по всiй Українi, сплять i живуть у потягах i саме їм важко через те, що бракує часу. Я намагаюся органiзувати все таким чином, щоб у мене завжди був час подумати, вирiшити якiсь бiльш серйознi оперативнi питання. Тим бiльше, що iдеї приходять не пiд час роботи, а коли голова вiльна вiд буденних справ.
-- I що нового ви придумали?
-- Пiд час вiдпустки до мене прийшла iдея вiдкрити декiлька вже правдивих ресторанiв високого класу. Тому найближчим часом, я думаю, з'являться три нових ресторани нового формату. Також ми вже вiдкримаємо пiдприємства нашого нового напрямку -- кав'ярнi. Я
вiдмовився вiд прийнятого затишку кав'ярнi. Новi кав'ярнi, на жаль, дуже часто едемократичнi, як я вважаю. Це не образа для них, просто вони є бiльш класичними кав'ярнями. Адже в принципi в класичнiй кав'ярнi не можна курити, бо запах збивається i таке iнше. Крiм того дуже часто в цих кав'ярнях немає алкоголю (я не кажу про старi традицiйнi, а про новi). Тому я вирiшив зробити для молодi бiльш сучасну кав'ярню -- це суто мiське кафе. До того ж саме для великих мiст. У мiстах, де мешкає 80 або 100 тисяч людей ми, напевно, не
будемо розвивати цю тему. Нашi кафе -- це скорше мiсце для зустрiчей, анiж кав'ярня. Тому ми i назвали їх "Пункт” зустрiчi.
-- А чи є якiсь проблеми, що залишаються невирiшеними для вас, незважаючи на те, що на Всеукраїнському конкурсi "Бренд року 2001" торгова марка "Пiца Челентано" здобула перемогу в номiнацiї "Народне визнання"?
-- Проблема, яка нас хвилює -- це втома. Здавалося б -- дрiбниця, але це не так. У рестораннiй галузi дуже часто на третiй-четвертий день люди, котрi обслуговують вiдвiдувачiв, є змученими i з них неможливо витиснути усмiшку чи нормальне ставлення до клiєнта. Як натренувати
людину так, щоб вона була ввiчлива, усмiхнена i задоволена тим, що до нас прийшли? Поки що до кiнця ми не розiбралися, як вирiшити цю проблему. Якiсь напiвзаходи -- є, але цього недостатньо. А ще в Українi дуже слабка тренiнгова база. Дуже важко працювати з людьми, якi постiйно не проходять тренiнгових програм. Ми обов'язково перед початком роботи робимо тренiнги для працiвникiв, проводимо якiсь заняття i пiзнiше, але в нас немає таких потужностей, щоб навчати велику кiлькiсть персоналу.
Загалом дрiбницi в роботi є дуже важливими. Наприклад, чому ми подаємо дощечки для пiци? Бо вона мусить хрумтiти. Якщо ж гарячу пiцу покласти на керамiку, то одразу виникне конденсат, який робить її вологою. В принципi можна пiдiгрiвати тарiлки, але при такiй великiй кiлькостi вiдвiдувачiв, як у нас -- це дуже складно. Я вважаю, що дрiбницi дуже важливi. Дрiбницi не є дрiбницями. Людина, коли приходить, може не звернути увагу на дуже великi речi, а от, так званi, дрiбницi цiкавлять кожного. Зараз, до речi, ми змiнюємо форму. Нас не задовiльняють майки, бейсболки на головах, такий собi американський фест-фудiвський варiант. За останнiй рiк ми перебрали п'ять варiантiв форми i поки що нi на чому не зупинилися. Скiльки у нашому вiддiлi маркетингу є рiзних пропозицiй, у тому числi i вiд вiдомих модельєрiв!
Але коли людина цiлий день на ногах i якийсь шов її постiйно дратує, то ця агресiя виллється на клiєнта. Тому дрiбницi можуть бути небезпечними. I тут жодне звання не допоможе.
|
Интервью Марка Зархина в "Экспрессе"
